Спогади головного бібліотекаря

Пушкар Марія Олександрівна

Народилась у 1933році в Кіровоградській області. Закінчила культосвітучилище м. Олександрія, а в 1959 р. - заочно Харківський державний інститут культури. До 1971 року, до переїзду родини в м. Дніпропетровськ, керувала бібліотекою, відділом обслуговування. З 1971 по 1979 рік працювала в центральній міській бібліотеці. З 1979 по 2001 рік – в обласній універсальній науковій бібліотеці головним бібліотекарем з координації.

Роль координаційного і методичного центру обласна бібліотека здійснює з 50-60 р. Про це говорять документи, що є в архівах обласної наукової бібліотеки.

Я, Пушкар Марія Олександрівна, була прийнята на посаду головного бібліотекаря ОУНБ з координації наприкінці 1979р. і пропрацювала до 1995р. Про цей період і хочу розповісти у своїх спогадах.

Прийняла я документи від колишнього головного бібліотекаря по координації Галієнко Лідії Михайлівни і вважаю, що вони в подальшій роботі дуже мені допомогли, як і її поради. Так що накатаний шлях був.

Головним органом міжвідомчих зв’язків була міжвідомча рада, керована обласним управлінням культури, а виконавчим органом була обласна бібліотека в особі директора Рижкової З.Н., зам. директора Васеніної Т.В. і мене.

Членами міжвідомчої ради (МС) були представники партійних, комсомольських і профспілкових організацій, преси, радіо, громадських організацій і директора (чи заступника) великих бібліотек – галузевих методичних центрів. Періодичність засідань МС визначалася річним планом роботи і питаннями, що назріли. Найчастіше планувалося 3-4 засідання на рік. План роботи затверджував зам. начальника обласного управління культури.

На засідання МС виносилися найрізноманітніші питання, що стосуються діяльності бібліотек різних відомчих підпорядкувань. Наприклад, формування бібліотечних фондів, інформаційно-бібліографічне обслуговування фахівців, визначення профільних бібліотек і т.д.

Міжвідомча рада увесь час шукала точки дотику (і знаходила їх) з великими бібліотеками – методичними центрами, а їх було 10. Це:

ЦНТБ – Центральна науково-технічна бібліотека Міністерства чорної металургії;
ОНМБ – Обласна науково-медична бібліотека;
Базова профспілкова бібліотека при БК ім. Ілліча;
НТБ – науково-технічна бібліотека управління залізниць;
Бібліотека ДГУ – методичний центр вузівських бібліотек;
Бібліотека індустріального технікуму – методичний центр бібліотек технікумів;
Бібліотека Дніпропетровського сільськогосподарського інституту – методичний центр бібліотек сільськогосподарського профілю;
Бібліотека Обкому компартії України – методичний центр для партійних бібліотек;
Обласна бібліотека для дітей - методичний центр для шкільних бібліотек (і інспектор Міськвно)
Обласна бібліотека для юнацтва ім. М.Свєтлова й інспектор при БК профтехосвіти здійснювали посильне методичне керівництво бібліотеками системи профтехосвіти.

Кожен методичний центр і його профільна мережа бібліотек обслуговували певний контингент читачів зі своїми запитами.

Для раціонального і профільного їх обслуговування назріла необхідність зведеного планування і створення секцій з основних напрямків роботи:
- Організація обслуговування читачів;
- Координація комплектування фондів;
- Координація інформаційно-бібліографічного обслуговування;
- Координація методичної роботи;
- Координація обслуговування дітей;
- Координація обслуговування юнацтва.

Дві останні секції з часом були об’єднані в одну.

Не можна сказати, що нам, організаторам цієї роботи, все легко вдалося. Бували різні пропозиції і заперечення, кожна профільна система у своїх пропозиціях виходила з потреб і задач своїх бібліотек. Однак же нам вдавалося так вирішувати питання, що не ущемлялися інтереси будь-якої бібліотечної системи і надавалась посильна допомога.

Важким і практично не вирішуваним було питання розміщення мережі бібліотек. Підприємства, організації розміщували бібліотеки своїх відомств там, де вони знаходили для них місце, тому в деяких районах і мікрорайонах обласного центру, та й в області, утворювалися місця, де було, як говорять, “густо” чи “порожньо”. На одних ділянках знаходилося 3-4 бібліотеки, а на інших – 1 чи взагалі не було. Наприклад, у м. Марганець на одному “п’ятачку” сконцентровано три великих бібліотеки: центральна міська, профспілкова і технічна; у м. Дніпропетровськ у Ленінському районі зосереджено: філія №4 міської централізованої бібліотечної системи, профспілкова бібліотека БК ім. Ілліча, технічна бібліотека індустріального технікуму. Таких прикладів можна навести багато.

Не менш складним було питання комплектування бібліотечного фонду. Але нам вдалося вирішити це глобальне питання шляхом зведеного координаційного планування, при якому були визначені профілі комплектування і базові бібліотеки. Приміром, усіма питаннями по придбанню спеціальної літератури з будівництва й архітектури займалася бібліотека будівельного інституту ( нині – Придніпровська державна академія архітектури і будівництва), а літературу для масового читача з будівництва комплектувала Центральна міська бібліотека і т.д.

Таке профільне комплектування давало можливість більш раціонально використовувати фінансові засоби і більш вичерпно задовольняти запити читачів різних категорій.

Рік від року зміцнювався міжвідомчий зв’язок бібліотек і зростала роль обласної наукової бібліотеки як методичного і координаційного центру. До нас часто-густо зверталися за допомогою, порадою чи консультаціями бібліотеки різних відомчих підпорядкувань. Ми відчували і бачили, з якою повагою вони до нас ставляться, прислухаються до наших порад і рекомендацій. Ще не було постанови 1974р. “Про роль бібліотек у комуністичному вихованні трудящих і науково-технічному прогресі”, що закріплювала за масовими бібліотеками Міністерства культури статус головної бібліотеки в регіонах, а ми вже мали авторитет, що відповідав цій назві.

Щоб не склалася в читаючих ці рядки думка про перебільшення ролі ОУНБ, скажу тільки про те, що бібліотеки – головні методичні центри, щорічно надавали нам свої плани і звіти нарівні зі звітами для республіканських і всесоюзних галузевих бібліотек. Це давало нам можливість аналізувати роботу бібліотек усього регіону за основними напрямками їх діяльності.

У результаті аналізу наша бібліотека видала кілька довідників “Бібліотечна справа області в цифрах і фактах”, що відображали стан мережі бібліотек області (наприкінці 80-х рр. було 2524 бібліотеки, бібліотечний фонд складав 58931000 прим., книговидача – 55792300 прим., читачів – 2432400 чол.) кадровий склад, а також основні події в житті бібліотечних систем області: огляди-конкурси, ювілейні дати окремих бібліотек, впровадження ЕОМ, нагородження працівників, одержання додаткових дотацій окремими системами і бібліотеками і т.д.
Необхідно відзначити, що обласна бібліотека була родоначальником багатьох форм міжвідомчої взаємодії бібліотек, і досвід роботи з цього питання був заслуханий на республіканській міжвідомчій нараді.

Йшов час і вносив свої корективи в діяльність бібліотек і міжвідомчу їх взаємодію. Слідом за централізацією бібліотек Міністерства культури відбувалася централізація бібліотек різних відомчих підпорядкувань або часткова централізація певних напрямків їх діяльності. Якщо, наприклад, НТБ управління залізниць об’єднала всі бібліотеки своєї системи, то Обласна науково-медична бібліотека здійснила централізацію формування й опрацювання фонду бібліотек своєї системи. І в середині 80-х рр. в області вже нараховувалося 56 ЦБС, з них: 31 – системи Міністерства культури, всі інші – інших систем і відомств.

Поряд з цим стало питання про міжвідомчу централізацію (МБЦС були створені у Верхньодніпровському і Покровському районах). У МЦБС були об’єднані 2 системи: бібліотеки державні і профспілкові на базі районних ЦБС. Мета об’єднання – підтягти роботу профспілкових бібліотек на належний рівень. І треба відзначити, що це вдалося в деякій мірі. Однак, недовго (всього 3-4 роки) функціонувала МЦБС і припинила свою діяльність тоді, коли перебудова в країні перетворилася на абсурд, а потім і зовсім СРСР розпався.

Але якщо повернутися до періоду “процвітання” міжвідомчої діяльності бібліотек, то можна без перебільшення сказати, що наша обласна бібліотека була першою в Україні по створенню територіального бібліотечного об’єднання (ТБО). Посильну допомогу в цьому нам надавали працівники Державної бібліотеки ім. Леніна і Республіканської бібліотеки ім. КПРС (нині “Національна Парламентська бібліотека”).

Базою для організації ТБО було визначено м. Жовті Води, де була невелика мережа бібліотек різних відомчих підпорядкувань, сильний методичний центр – Міська центральна бібліотека (директор Палій Віра Данилівна), і, безумовно, накопичений великий досвід координаційної діяльності бібліотек регіону.

Ще до створення об’єднання тут відповідно до зведеного планування здійснювалися такі процеси, як комплектування фондів, інформаційне обслуговування і т.д. Але це стосувалося тільки технічних і профспілкових бібліотек. Не охоплені були бібліотеки середніх навчальних закладів, СПТУ, ВНИИ, медичні та інші, які знаходились на території міста.

Відповідно до розробленої документації, погодженої з вищими органами і керівниками підвідомчих організацій, у ТБО увійшли всі бібліотеки міста під керівництво Центральної міської бібліотеки. Для раціонального обслуговування читачів був введений єдиний читацький квиток і визначені чіткі сфери обслуговування.
Незважаючи на розпад СРСР і плутанину в державі, коли стало закриватися багато бібліотек, скорочуватися кадри, виділятися залишкове фінансування на комплектування фондів та інші потреби бібліотек, ТБО збереглося і функціонує і сьогодні.

І нам, працівникам обласної бібліотеки, в особі директора Рижкової Зінаїди Миколаївни і мене, головного бібліотекаря по координації, все ж таки приємно згадувати, що з питань ТБО нас запрошували поділитися досвідом роботи на Всесоюзні міжвідомчі наради в Москву і Пензу, де теж уже функціонували або створювалися в основному районні ТБО. Це було в середині 80-х років, але й дотепер пам’ятаються яскраві і змістовні виступи представників бібліотек Білорусії, Казахстану, м. Тюмені та інших регіонів.
На превеликий жаль, тепер, наприкінці 90-х, не доводиться говорити про об’єднання бібліотек, а кожна підвідомча мережа піклується про те, як їй вижити, зберегти те, що є.

У своїх спогадах хочеться торкнутися питання підвищення кваліфікації бібліотечних працівників різних систем і відомств, надання їм методичної і практичної допомоги. Тут є про що розповісти.

Хочу почати з науково-практичних конференцій. Це був справжній форум бібліотек області, все одно як теперішній перший Всеукраїнський день бібліотек. Для запрошених це було свято зустрічей, спілкування, а для нас, організаторів – кропітка підготовча робота: визначення теми, підготовка виступаючих, складання програми і її оформлення, розсилання листів керівникам підприємств, організацій, навчальних закладів із проханням відряджати працівників бібліотек для участі у конференції та інші організаційні питання, - аж до аудиторії та організації харчування і проживання відряджених.

Такі форуми проводилися один раз на рік, потім скоротилися до одного разу в два роки. Нас завжди радувало те, що збиралася численна аудиторія – у 180-200 чоловік, а іноді і більше, з усіх регіонів області і різних відомчих підпорядкувань. А ми у свою чергу намагалися спланувати питання, з якими працюють бібліотеки різних відомств. Нагадаю основні: формування бібліотечних фондів, організація обслуговування читачів, інформаційна діяльність тощо. Багато приділялося уваги духовному вихованню наших людей, особливо молоді і підростаючого покоління. Тут у центрі стояли питання патріотичного, національного і комуністичного виховання. Адже життя диктувало це, вимагало, і ми підкорялися ідеалам того часу. Прагнули розповісти і показати щось нове, що вже було впроваджено в практику роботи нашої бібліотеки, і чого ще не було навіть у великих бібліотеках інших систем. Пригадується науково-практична конференція з питань впровадження науково-технічних засобів в бібліотечні процеси, що проходила у великому залі Облкомунгоспу. Зав. відділом автоматизації і механізації бібліотечних процесів, полковник у відставці т. Сало Панас Васильович, представив учасникам усі наявні в ОУНБ технічні засоби і показав практично, як користуватися ними в роботі, консультував, давав поради, як і де їх придбати. Усі слухали і дивилися так, як зараз ми дивимося на комп’ютерну техніку, про яку за кордоном знають школярі молодших класів. На жаль! У цьому не винні ми, бібліотечні працівники. Гадаю, майбутні бібліотечні працівники будуть більш цивілізованими, ніж ми теперішні.

Якщо говорити про міжвідомчі семінари, то зароджувалися вони в основному у двох системах: в бібліотеках Міністерства культури і профспілкових бібліотеках, тобто в масових бібліотеках. Але з часом коло учасників розширилося. Цьому сприяло те, що наша бібліотека перша в регіоні дізнавалася про нововведення в бібліотечній справі, впроваджувала їх в практику роботи бібліотек області, мала у своєму розпорядженні великий арсенал методичних посібників бібліотеки ім. Леніна, Республіканської ім. КПРС, а також інших великих бібліотек тодішньої країни, таких як бібліотека ім. Салтикова-Щедріна та інші.

Далеко не всі навіть великі бібліотеки – методичні центри нашого міста (крім ЦНТБ Міністерства чорної металургії і НТБ управління залізниць) мали можливість побувати, наприклад, у Казахстані, Прибалтиці, Білорусії та інших регіонах (тепер уже близького зарубіжжя), привезти щось нове і передати його бібліотекам нашої області. Навіть така велика бібліотека, як бібліотека Держуніверситету, дуже мало одержувала методичних посібників зі свого республіканського центру, а вона ж є методичним центром для 12-ти великих вузівських бібліотек області. Для багатьох бібліотечних систем цікавими є питання впровадження ББК, списання літератури, її перерозподілу, створення депозитаріїв та багато інших. Тому коло учасників міжвідомчих семінарів розширилося. Не брали участі у таких семінарах тільки шкільні бібліотеки і бібліотеки СПТУ, з якими працювала бібліотека для юнацтва ім. М.Свєтлова та обласна бібліотека для дітей разом з Облвно та інспектором БК профтехосвіти.

Тематика семінарів диктувалася вимогами поточного часу і запитами бібліотек регіону. Таким чином, сугубо “наших” семінарів для бібліотек системи Міністерства культури не було, усі вони були тільки міжвідомчими. А якщо чесно сказати, то для мене “нашими” стали бібліотеки інших систем і відомств. Я настільки “ужилася” у їхню діяльність, що знала їхні потреби, проблеми і прагнула допомогти їм, чим тільки могла: кадрами, методичними посібниками, виїхати на місце з допомогою. Пам’ятаю, як просила мене про допомогу інспектор по бібліотеках інституту підвищення кваліфікації вчителів Тетяна Василівна Рига, і як тісно ми співпрацювали з нею.
Не можна сказати, що на міжвідомчих заходах ми диктували своє і тільки те, що рекомендувало нам Міністерство культури. Ні. Ми враховували запити, як я уже відзначала, бібліотек різних підпорядкувань, давали їм слово для обміну досвідом роботи.

Доречно розповісти про школи передового досвіду. Не буду стверджувати, але, по-моєму, таких тепер, у 1998р., коли я пишу ці рядки, уже немає. Не те що міжвідомчих, а навіть і державних систем.

Ми ж у 80-90 р. зуміли організувати, потім регулярно проводити заняття двох міжвідомчих шкіл передового досвіду: на допомогу промисловому виробництву та на допомогу сільськогосподарському виробництву. Базами шкіл були визначені м. Дніпродзержинськ і Покровський район. Чому? У Дніпродзержинську є багатопрофільне промислове виробництво з розгалуженою мережею підвідомчих бібліотек, у яких склалася злагоджена система обслуговування фахівців та інших категорій працівників. Крім того, у Центральній міській бібліотеці на всіх ділянках працювали висококваліфіковані працівники. Директор ЦБС т. Фесун Олена Григорівна зуміла організувати роботу як централізованої системи, так і великих бібліотек інших відомств міста.

Вивчивши це питання взаємодії, і організували школу. Учасниками її стали три системи: державні, профспілкові і науково-технічні бібліотеки. Програма занять складалася на 2 навчальні роки і була розрахована на різні категорії працівників, найчастіше це були зав. відділами обслуговування і бібліографи. Працювала школа плідно, поки не вичерпала свою програму. Всього вона пропрацювала шість років.

Як уже згадувалося вище, була також організована міжвідомча школа передового досвіду на допомогу сільськогосподарському виробництву на базі Центральної районної бібліотеки Покровського району. Вона об’єднувала дві бібліотечні системи: державні бібліотеки і бібліотеки сільськогосподарського профілю з їх методичним центром – бібліотекою сільгоспінституту (тепер Аграрний університет). На той час друга система була вже централізованою, до її складу входило 14 бібліотек-філій. Це в основному бібліотеки двох технікумів, дослідних станцій, ВНИИ кукурудзи (тепер інститут зернового господарства) та інші.

Не можу сказати, що ця школа так само інтенсивно працювала, як промислова. Позначалася віддаленість від бази. Наприклад, у П’ятихатському районі дві бібліотеки-філії (Ерастівського сільгосптехнікуму і дослідної станції), і працівникам з одного кінця області до іншого складно було добиратися, були потрібні додатковий час на дорогу, фінансові витрати, і до того ж заважала малочисленність працівників бібліотек. Це одне. А інша причина в тому, що в райбібліотеці мінялося керівництво, і уже функціонувала міжвідомча система державних і профспілкових бібліотек. Але у першу чергу, вважаю, позначилося те, що ми, ОУНБ, не чітко продумали питання створення цієї школи, не зважили всіх нюансів; тому ефективності від її двох занять не було, і в результаті школа припинила своє існування.

Хочу сказати про програму Дніпродзержинської школи. При складанні програми занять нам, працівникам ОУНБ, в особі директора, зам. директора по науці, зав. відділом патентно-технічної документації і завідувача методичними відділами базової профспілкової бібліотеки при ДК ім. Ілліча і НТБ Міністерства чорної металургії доводилось ламати голову над тим, як представити програмний матеріал, як знайти точку дотику і зацікавити учасників школи. Хотілося, щоб матеріал був зрозумілим і прийнятним для всіх присутніх. І це нам вдавалося.

Одним з напрямків міжвідомчої діяльності бібліотек були виїзди комплексних бригад у бібліотеки для аналізу їхньої роботи і надання методичної допомоги. Такі виїзди здійснювалися в основному у міста, де функціонували бібліотеки різних відомств, це Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Марганець, Нікополь. Бригади для виїздів на місця формувалися з представників бібліотек різних відомчих підпорядкувань, в основному це були директори або зав. методичними відділами. Керівником завжди був фахівець ОУНБ, директор або зам. директора по науці, іноді – зав. метод. відділом.

Для об’єктивного аналізу діяльності бібліотек використовувався перехресний метод. Так, фахівець профспілкової системи, наприклад, знайомився з роботою державної бібліотеки, і навпаки, фахівець технічної бібліотеки - з роботою профспілкової бібліотеки і т.д.

Мені запам’яталися виїзди в кожний регіон, але найбільше – у м. Кривий Ріг. Чому? По-перше, тому, що бригада змогла ознайомитись і проаналізувати роботу великої кількості бібліотек, а по-друге, охопити “нічийні”, як говориться, “одиночні” бібліотеки, що не мали своїх методичних центрів, а значить, не мали консультаційного підживлення і варилися у власному соку. Це бібліотеки деяких ВНИИ, конструкторських і проектних організацій та інші. Що й говорити про ці бібліотеки, якщо бібліотекар технікуму (тепер уже не пам’ятаю якого, пам’ятаю тільки, що технічного профілю) 6 років не підвищувала свою кваліфікацію і в очі не бачила журналу “Бібліотекар”.

Але цих прикрих фактів було менше, ніж позитивних. На підсумкову нараду зібралася дуже велика і професійна аудиторія зі своїми проблемами, досягненнями і недоліками в роботі. Радувало те, що і бригада з області і працівники бібліотек Кривого Рогу прийшли до загального знаменника – переборюючи труднощі, поліпшувати обслуговування читачів. І ми, і вони розуміли, що всіх назрілих питань нам не вирішити, однак підказки, спілкування, рекомендації, внесли свіжі, а для декого і нові аспекти в роботу.

Треба відзначити, що обласна бібліотека не мала при її статусі юридичного права вирішувати питання бібліотек різного відомчого підпорядкування, а всі питання вирішувалися на кооперативних, координаційних засадах.

Хочеться коротенько розповісти і про таку форму взаємодії бібліотек, як університет культури для працівників усіх систем і відомств. Був він створений у 1980 році і проіснував до 1990 року включно. За десять років ми розглянули багато питань бібліотечної діяльності, був прочитаний цілий ряд лекцій загального характеру: з питань культури, літературознавства, міжнародного життя, словом, з тих питань, що диктував нам час.

Слухачів прагнули ознайомити з кращими бібліотеками і культурними установами обласного центру, тому практикували виїзні заняття, наприклад, у бібліотеку будівельного інституту, ЦНТБ Міністерства чорної металургії, Будинок архітектора, музеї, бібліотеку при БК ім. Ілліча.

Для участі в заняттях запрошувалися висококваліфіковані фахівці. Пам’ятається, до нас приїжджали фахівці з бібліотеки ім. Короленка, з Державної бібліотеки ім. КПРС, з Державної бібліотеки для юнацтва м. Москви, приїжджав начальник Управління бібліотек Міністерства культури СРСР т. Фонотов, не говорячи вже про викладачів наших вузів, лекторів обласного і міського товариства “Знання”, поетів і письменників нашого міста.

Про авторитет цієї форми взаємодії бібліотек говорить хоча б той факт, що слухачі університету дзвонили з проханням не забути про них і запросити на наступне заняття.

Університет культури бібліотечних працівників у Республіканському огляді-конкурсі роботи університетів культури одержав Диплом “Кращий університет культури республіки”. Я як керівник університету була нагороджена управлінням культури туристичною путівкою.

Можливо, у своїх спогадах я щось упустила, не згадала. Але те, що робиш своїми руками, робиш з душею, довго не забувається.

Ми, працівники ОУНБ, вважаємо, що багато зробили для об’єднання бібліотек міста й області. А якщо врахувати той факт, що наша бібліотека, ще не маючи під собою ґрунту законодавчого юридичного характеру, уже діяла в цьому напрямку сугубо на кооперативних, координаційних засадах, особистих “дипломатичних” можливостях, то, гадаю, наша область не з останніх в Україні з цього питання.

І навіть тоді, коли був розбрід у молодій державі і культурі, припинили існування міжвідомчі ради навіть у

Республіканській бібліотеці ім. КПРС, наша рада діяла ритмічно і плідно. Хоча обличчя координації значно мінялося, як і все життя. Багатьох працівників бібліотек уже менше хвилювали сугубо бібліотечні питання, а більше питання адміністративного характеру: категорійності бібліотек, фінансової грамотності, штатних розкладів, посадових інструкцій і т.д. Але до нас як і раніше зверталися бібліотеки за допомогою, стали звертатися бібліотеки-одиночки, наприклад: бібліотека УВС, школи міліції і ряд інших.

Спогади складені при відсутності під руками необхідних матеріалів, лише по збереженим у пам’яті фактам , тому багато упущено чи просто не договорено.

Усі матеріали міжвідомчої взаємодії бібліотек знаходяться вже в архіві, і тільки деякі, за останні роки, - у науково-методичному центрі.