Марина Гримич. Стриманість водоспаду
«Батько був членом Спілки письменників, тому я практично виростала в Будинках творчості письменників – Ірпінському (сюди їздила найчастіше, батько там часто працював), Одеському, в Коктебелі, Дубултах. Там була така традиція – після обіду прогулюватися алейками і вести розумні бесіди. Батько завжди мене з собою водив, і я в тих розмовах (нічого в них не розуміючи) «кохалася». Тодішній стиль життя письменників мене приваблював: творча праця, не потрібно ходити на роботу, твори собі, веди світські бесіди».
«Життя на Близькому Сході – це дивовижний досвід і водночас челендж. Для антрополога – це суцільний дослідницький рай, а для доктора історичних наук – бальзам на душу. Враховуючи, що в Лівані 17 офіційно зареєстрованих релігій та конфесій, то ця країна навчає культурі щоденної дипломатії».
«Книжка – це життя й інтер'єр, це робота й відпочинок, це початок дня і його кінець, це "що купити на подарунок", це твоя релігій і твоя музика, це твій палац, де ти королева, і твоя фортеця, де ти лицар».
«Люди шукають свої корені і хочуть дізнатися, чим вони відрізняються від інших».
«Не люблю фразу "історія вчить", але зараз зроблю виняток. Так от: історія вчить, що вона нічого не вчить. На жаль».
«Остання книга, яка мені сподобалася настільки, що я собі сказала: "Я хочу таке написати", – це "Терор" Дена Сіммонса в перекладі Антона Санченка. Хоча я добре знаю, що такого не напишу».
«…поле – це не лише коли Ви їдете в експедицію. Поле для нас – у ліфті, у тролейбусі, в офісі, на базарі, в банку і на лавочці в парку. Поле має бути потребою і стилем Вашого життя….»
«Університетське життя стало для мене головною школою. Я зрозуміла, що займаючись наукою в науковому інституті, ти не до кінця науковець. Університет – це стимул, це форма перевірки твоїх наукових концепцій».
«Я бачу, який талановитий наш народ...».
«Я була першою дитиною. На час мого народження батькові було 36 років, і він приступив до мого виховання з «науковим підходом». Тепер я думаю, він на мене аж надто тиснув і був аж надто вимогливим. З раннього дитинства мене привчали до книжок».
«Я мрію про «університет майбутнього». Решту свого життя я б віддала для цього, якби такий був в Україні. Це мав би бути міжнародний проєкт.
«Я ще не уміла читати, однак розглядала малюнки-комікси Херлуфа Бідструпа. Це мої найприємніші спогади раннього дитинства. Дитячі книжки в мене також були. У батька була величезна бібліотека, і там було багато дитячих книжок для мене. Всі виключно українською мовою».
«Легко любити Батьківщину, коли їй добре. А треба любити її і тоді, коли їй погано. І не тікати від неї, а залишатися з нею в біді та радості, поки смерть не розлучить вас».
“Літературний стиль – так само мінливий, як і мода на одяг".
“Мені потрібно весь час вчитися чомусь новому і розпочинати якусь нову тему”
«Мої подорожі з чоловіком – це можливість натиснути на кнопку «Стоп!». Я дуже перевантажена роботою, ніколи не можу відмовити, коли мене просять про допомогу – консультацію, вичитку тексту. Це забирає багато мого особистого часу. А виїзди за кордон дозволяють відволіктися».
«…розповім секрет, що у мене такі дуже дивні кінематографічні смаки і я інколи приходжу в кінотеатр і дивлюся той фільм, а потім вмикається світло і я розумію, що я старша від найстаршої людини в залі на десять років».
« Цікавість кримсько-татарською історією в мене від батька. Він як перекладач спеціалізувався на мовах малих народів. Це була його особиста культурна місія. З кримськотатарської він переклав чомусь мало, зате у розмовах дуже часто звертався до кримської теми».
«Я просто закохалася в село і в польові дослідження. … коли баби заводили спів, моментально підхоплював і вилаштовував третій чи четвертий голос. І от я також намагалася «підхопити» мелодію і співати разом з бабами, копіюючи їх автентичний спів. Це була просто магія. Зараз – це стиль мого життя. Фотографувати і нотувати у мене стало такою ж звичкою, як почистити зуби. Бачу людей, які можуть цікаво про щось розповісти – домовляюся про зустріч. Записую розмови і складаю у свій архів. Ніколи не знаєш, де і що тобі пригодиться».
Посилання на аудіоподкасти: Перейти
Гримич, Марина Віллівна. Життя під піньорами. Культурний ландшафт українських поселень у Бразилії [Текст]: [монографія] / М. В. Гримич. – Київ: Дуліби, 2016. – 703 с.: фот., іл. – (Історична етнологія). – Библиогр.: с. 695–703.
Гримич, Марина Віллівна. Магдалинки [Текст]: роман / М. В. Гримич; худож. А. Шум. – 2-ге вид. – Київ: Дуліби, 2016. – 238 с.
Гримич, Марина Віллівна. Мак червоний в росі... [Текст]: роман / М. В. Гримич. – 2-ге вид. перероб. – Київ: Дуліби, 2016. – 191 с.
Гримич, Марина Віллівна. Second life (Друге життя) [Текст]: роман / М. В. Гримич; худож. Н. Денисова. – Київ: Дуліби, 2010. – 159 с.
Народна культура українців: життєвий цикл людини [Текст]: історико-етнологічне дослідження: у 5 т. / Ун-т Альберти, Архів укр. фольклору Б. Медвідського; наук. ред. М. Гримич. – Київ: Дуліби, 2010 - 2016.
Гримич, Марина Віллівна. Острів Білої Сови [Текст]: роман / М. В. Гримич; худож. Н. Денисова. – Київ: Дуліби, 2010. – 158 с. – (Склянка крові з льодом).
Народна культура українців: життєвий цикл людини [Текст]: історико-етнологічне дослідження: у 5 т. / Ун-т Альберти, Архів укр. фольклору Б. Медвідського; наук. ред. М. Гримич. – Київ: Дуліби, 2010 - 2016.