Michael Jackson. Gravity of loneliness

Світ, в якому ми живемо, є танець творця.
Танцюристи приходять і йдуть у мить ока,
але танець продовжує жити.
Я продовжую танцювати…
MJ

Коли торкаєшся Світла, не лише зігріваєшся, часом обпалюєшся. Це про невідворотність втрат, коли відчуваєш власну відповідальність за те, що трапилось. Згадування про геніїв – історія цілковито сучасна, незважаючи на проміжок часу, коли вони жили. В тому сенсі, що наповнення цього проміжку завжди важливе для тих хто Тут і Зараз. Для того, щоб встигнути зрозуміти речі, заради яких ті особистості дихали. Для того, щоб спромогтися цим сенсам наслідувати. Тоді все-все – і згадки наші, в тому числі, недарма і хоча б умовно, але неодмінно щиро та сердечно заперечать в один дотик їх gravity of loneliness. Навіть крізь час і простір.
Невеличке містечко Гері округу Лейк, американський штат Індіана. Саме тут в переодстанній день серпня 1958 народився хлопчик, якому судилося стати коронованим сценою найвидатним музикантом і філантропом. В родині його, де генетично з покоління до покоління полюбляли музику, було ще три сестри та п'ятеро братів. Батько Джозеф, кранівник на сталеливарному заводі, у вільний час грав на електрогітарі та виступав з групою Falcons, мати Кетрін – письменниця, теж деякий час співала у Falcons.
Мешкали в маленькому скромному будиночку, як розміщувалися всі – незрозуміло. Вулиця Джексонів майже не виховувала, бо поруч було чимало асоціальних родин, тому дисципліна цілковито домашня. Чи розумів Майкл, що народився в бідній родині – навряд, але, коли піднявся на музичний Олімп, завжди неодмінно допомагав нужденним.
Танцювати маленьке Диво почало щойно йому виповнився рік під акомпанімент звуків старенької пральної машини. Почуття ритму мав дивовижне.
Більш за все полюбляв солодощі та розіграші. Улюблене місце – карамельна крамничка, де згодом продавав цукерки одноліткам, кошти ж витрачав на вініл. Років з п'яти слухав Джеймса Брауна, Вілсона Пікетта, Левая Стапса. Смак до справжньої досконалості змалечку був таким же природнім як артистизм та почуття ритму.
У початковій школі Гарнетта Майкл на зустрічі для батьків виконував арію з м'юзиклу Роберта Вайза «Звуки музики». Соло було незабутнім. Ноти відчував, немов все його їство являло музичний стан.
Робота батька на заводі була не з легких, тому Джозеф, звичайно, хотів, щоб нащадки цього уникли. На початку 1960-х він почав формувати зі старших синів музичний гурт. Так, він був деспотичним і жорстким і досягав дисципліни фізичними покараннями, в тому числі, але єдине чого прагнув – кращої долі для дітей. Джозеф безпомилково розумів, що доросле життя довше за дитинство та до нього потрібно готуватися. Згодом він перевіз родину з Гері, де діти точно не змогли б зробити кар'єри в музиці та побачити інше життя.
Майкл боявся батька, не сприймав за рідну людину, називав по імені, бо чимало потерпав від його невиправданної жорстокості. Спорідненою душею була матуся, яку він вважав ідеалом досконалості, яка завжди підтримувала в усьому. Він дуже походив на неї довірливістю та м'якістю, і це турбувало Кетрін, бо вона зовсім не хотіла бачити сина таким вразливим.
Вже у п'ять рочків брати охоче прийняли Майкла до свого гурту. Улюблений на той час музичний стиль – фолк і кантрі. У вісім Майкл став одним із двох солістів The Jackson Brothers, яка пізніше була перейменована в The Jackson 5. Коли маленький артист з'являвся на сцені, зал неодмінно вставав. Його голос та рухи підкорювали з першого погляду, тримали та заворожували, немов чарівна магія.
Глядачі, як один, підіймуться в залах із запальничками в долонях і в день, коли зупиниться його серце та артисти по всьому світові сповіщатимуть на своїх виступах трагічну звістку.
Успіху він прагнув завжди, наполегливо та всерйоз бажав досягти досконалості. Репетиції, виступи, декілька годин на сон, перемога на важливому конкурсі в Roosevelt High School. Виступи в Чікаго та інших містах, уроки в антракті. Разом із братами він дорослішав, лишаючись юним.
«Ми грали та співали всю ніч, люди кидали гроші на сцену та аплодували стоячи, після цього ми їхали додому та лягали спати, бо вранці потрібно було до школи. Наші кишені були важкими від дрібняків ...ми витрачали їх на цукерки...».
Колектив не мав гідної апаратури, але співав душею, що набагато більше та без чого точно не варто виходити на сцену.
Саме в Чікаго в 1968 вони познайомляться з першим продюсером групи, відомим вокалістом Боббі Тейлором. Майже з перших хвилин той зрозуміє, що Майкл талантом більший за нього та має задатки великого виконавця. Коли Боббі вперше почув The Jackson 5, голос Майкла та побачив його рухи, попросив Джозефа не забирати малого додому, а лишити в Чікаго днів на десять. Йому вкрай хотілося поспілкуватися з неперевершеним солістом, поглянути ближче на це Диво. Його перші безпосередні враження – сонячна щирість Джексона та розуміння, що музика є справжнім життям цього маленького трудоголіка. «Я зрозумів, що переді мною дорослий, просто він виглядає, як дитина та сказав йому: «Так, в тебе талант, але потрібно працювати та працювати. Тому не думай, що це зізнання зробить тебе зіркою».
Справедливості ради слід зазначити, що Майк саме так і думав все життя, хоча, як цілковито доречно зауважить піаніст Роні Ранцефер, який починав з групою братів Джексонів: «Граней, які потрібно було шлифувати, в Майкла, з самих перших кроків на сцені, було небагато».
Простори жанрового вдосконалення колективу розширювалися глибшими елементами фанка. Знаковим став виступ колективу на сцені Нью-йоркського Apollo Theater – найвідомішого концертного майданчика тих часів, де виконавці записували альбоми в стилі R&B. Всі, хто виступали тут, ставали зірками, проходячи своєрідні кастинги прийняття найвимогливішої публіки. Афіша з назвою нікому невідомої групи – вже величезний успіх. Далі більше. Колектив без єдиного хіта викликав шалений захват, виступ став справжнім вибухом, назву групи скандували.
Вражала й самодостатність, бо The Jackson 5 мала власних басиста, гитариста, клавішника, ударника. Джексони виграли конкурс молодих талантів Apollo Theater і отримали право виступу на розігріві в Джеймса Брауна, де Майкл заспівав його пісню I got you, став навшпиньки і почав танцювати. Він був схожий на маленького лялькового Джеймса Брауна, був здатен блискавично імітувати Фреда Астера або Джеймса Кегні, додаючи власний шарм і чарівний артистизм
Доля першого контракту за неймовірної наполегливості Боббі Тейлора була вирішена. Незважаючи на талант колективу, саунд-продюсер Беррі Горді – засновник лейбла Motown Records, уже мав для розкрутки Стіві Вандера і разом з цим – проблеми з соціальними службами за роботу з неповнолітніми. Боббі привіз Майкла до Детройту і повідомив Беррі, що скоро той стане справжньою сенсацією: «Солісту всього вісім, а він танцює краще за Джеккі Вілсона та Джеймса Брауна. Якщо ти закриєш очі та послухаєш його, зрозумієш – після навчання це буде найкращий співак, якого ти чув».
Беррі дослухався та запросив колектив на вечірку з нагоди дня народження Даяни Рос, де відомі виконавці виконували відомі хіти. Боббі щиро та наполегливо першим зробив все можливе, щоб про The Jackson 5 почули як про справжніх зірок.
Присутні ж на виступах коллективу знаменитості зазначали, що вже тоді, у свої неповні десять, Майкл був справжнім великим артистом. Всі були в захваті та потрясінні  від того, як такий маленький виконавець здатен бути таким обдарованим. Коли б не починала грати музика, він завжди був готовий виступати, готовий вдячно розчинитися в своєму новому дивному житті.

На Motown-студії завжди були присутні артисти, цей простір був схожим на музичний Діснейленд. Всі великі та знамениті до новачков завжди проникалися симпатією. Коли працюєш з кращими з найкращих, і вони вчать тебе рухатися, танцювати, співати, наймають професійних педагогів, які вчать тебе навіть розмовляти, коли ти працюєш в такій атмосфері з юного віку, стаєш справжнім професіоналом. Майкл був не просто народжений великим талантом, він змалечку виховувався талантами. У спогадах очевидців часто читаємо та чуємо: «Іншого такого не було» . Провідні музиканти й досі сперечаються, в кого саме навчався Майкл. Він не заперечував всіх і був вдячним учнем, але настільки досконало самодостатнім, що всі видатні педагоги шлифували лише ті грані діамантового таланту, з якими він був народжений.
До того ж цілковито зрозуміло, що Джексон зі своїм R&B-ним минулим, вплавленим в поп-культуру новими обертонами аранжувань і пізніше кліповими новаціями, ставав справжнім революційним явищем і проривом в музичній історіїї століття двадцятого. Тейлор цілком справедливо вважав, якщо б не Майкл багатьох артистів просто не було б.
Отже колектив Джексонів був цікавий різновіковим аудиторіям, вони працювали по двадцять годин на добу, але лишалися дітлахами, які не розуміли, яких саме вершин досягли. Побачити Голлівуд та виступити з Даяною Рос для них вже було великою радістю.
«Не співайте їм дифірамби, бо вони не повинні знати наскільки публіка від них у захваті» , – не припиняв повторювати Беррі Горді.
Багаторічний друг Майкла Тед Девід згадував, що приїзд до Лос Анджелесу перевернув життя Джексона, бо там він міг купувати стільки солодощів, скільки хотів, бо ніхто не казав йому – ні. Це було справжнісеньким щастям для маленького-великого артиста.
Ще один знаковий концерт відбувся на початку 1970-х за участі групи The Four Topsна, де з'явилась і The Jackson 5. Успіх був шаленим, підлітки переспівали відомих виконавців. Вони хотіли бути кращими за всіх і їм це вдавалось.
Отже нова сторінка, новий шанс – Беррі Горді пообіцяв подарувати Майклу інше звучання. Боббі Тейлор вважав, що виключно заради того, щоб зробити комерційний продукт, бо це вже був не соул, який так полюбляли в родині Джексонів. Він мав рацію, але комерцію в шоу-бізі ніхто не відміняв, інша справа, наскількі природньо це співіснувало з самими виконавцями, що додавало, а що – навпаки.
«В нас немає пісень, які почують та забудуть, вони лишаться навіки їх будуть ставити на класичних радіостанціях для симфонічних оркестрів» , – зазначав пізніше Майкл.
Було зрозуміло, що репертуар Джексонів не просто дитячий рок, як багато хто вважав в моменті, – це була справжня музика, рівень якої незабаром доведуть мільйони проданих записів.
Горді не подобався матеріал, який пропонував групі Тейлор, в думках вони не зійшлися, і Беррі взяв керівництво The Jackson 5 на себе, створивши спеціальний підрозділ Corporatin на Motown для створення якісного молодіжного матеріалу. Почался робота, Corporatin зробила неймовірне, результат – п'ять золотих дисків підряд. Мрії здійснюються. The Jackson 5 ставали справжніми недосяжними зірками чорного R&B.
Перший сольний альбом «Got to Be There» (1972) Джексон випустив у тринадцять. Титульний трек з другого альбому Ben (1972) отримав Золотий глобус.

На сцені він перетворювався на іншу людину, справжнього співавтора пісень, такого ж неперевершеного як виконавець. За крок з неї в ту ж мить ставав маленьким хлопчиною – сором'язливим і м'яким. Немов два різні характери. Гойдалки між абсолютною свободою та межами.
Маленький артист часто співав відомі хіти, як то кажуть з досвідом, наприклад топовий сінгл Smokie I'll Meet You at Midnight. В пісні йшлося про історію віком за двадцять, про те, що людина любить близьких, але вони не цінують цього. Багато, хто вважав, що I'll Meet You at Midnight пісня авторства самого Майкла Джексона, а йому тоді щойно виповнилося одинадцять. Звідки він міг знати справжній смисл цих рядків? Він співав так, немов дійсно сам це написав. Особливий дар інтерпретації, слухачі вірили йому з перших нот. Це було більше за артистизм та майстерність перевтілення, зазначали і про джерельний голос так само високий, як мав Стіві Вандер. Завдяки цій ангельській виразності в усьому Майкл немов привласнював чужі пісні, підкорюючи публіку набагато більше за справжніх авторів.
Здавалося, що душа Майкла належить дорослій людині, складалося стовідсоткове враження, що він пережив все, про що співав. Парадокси життя, на яких акцентували близькі, коли Джексон був дитиною йому довелося бути дорослим, а коли виріс – вирішив стати дитиною.
«Коли я виходжу на сцену стаю іншим. Так відбувається з багатьма артистами, з гумористами те ж саме. Всі вважають, що вони кумедні двадцять чотири години на добу. Ми всі такі сором'язливі в житті. Я не можу співати та танцювати перед кимось одним. Якщо це 30 тисячний зал, тоді мені легко та просто. Не знаю чому так».
Боббі Тейлор вважав, що такому перетворенню сприяли саме глядачі, й на сцені Майкл насправді був королем: «Бог посадив цього хлопчика на коліна та сказав – ти будеш правити світом музики, він твій» . Але було цілковито зрозуміло, що робив це Майкл не заради грошей або слави, бо так бажало саме його серце.
Дитинство закінувалось. Ні, він не жалкував про те, що було, йшлося саме про розуміння іншого періоду, в який поринав. Етап піку енергії та сформованих амбіцій. Майкл притягував до себе всі очі навіть коли був у групі, подобався всім і усюди, бо таким народився.
У чотирнадцять Джексон запише Ben Доні Блeка та B олтера Шарфа, де йдеться про хворого засмученого хлопчину, до якого приходить щур, і вони починають дружити. Унікальне виконання знову, стільки позавікових почуттів… Майклу завжди був важливий смисл пісні, якій відгукувався в його душі, був спроможним розбудити та вивільнити для рухів його тіло. Отже ще одне чарівництво, сльози на його очах, коли йшлося про те, що щур та хлопчина відтепер разом, їх двоє. «Цю пісню я записав дуже давно, а вона й досі популярна та добре продається мені здається вона те, що називають спадщиною».
Бажання, щоб його щиро любили та приймали таким як він є, червоною смужкою пройде крізь все життя «місячного хлопчика». На жаль, прірва між істиною та міфом тієї любові зруйнує його життя.

Джексон дорослішав, змінювався голос, змінювався репертуар. Наступний зірковий хіт – We've Got Forever. Так, це були пісні, спроможні пережити час, і вимогливість Майкла до авторів з ростом популярності зростала автоматично. Бо «розколоти» пісню – саме по собі добре, але ж головне для нього зробити з неї позачасовий шедевр.

Залежність гурту від продюсера та матеріалу – ставала щильнішою, Джозеф Джексон був невдоволений тим, як рухаються справи. 1974 на Motown студії стали провальними.

Вирішено змінити локацію на CBS Records, але керівництво її вважало, що час слави The Jackson 5 в минулому. Ронні Лексембергу, який взявся опікуватися коллективом довелося не один день переконувати, в підсумку контракт на $1 млн. CBS дозволило співпрацю, але Беррі лишив собі право на назву колективу, і тепер вона звучатиме The Jacksons. До того ж компанія білих виконавців студії розгорнула цілий спротив, бо вважала R&B чорним жанром, а поп-музику – білим, тому записів нового колективу на станції «білій», на їхню думку, категорично бути не могло. Але Джексони зробили це, і 12 пісень стали хітами, а потім продовжили зі студіею Кеннета Гембла і Леона Хаффа «Philadelphia International Records». Кеннет і Леон, згодом з сумом зазначать, що Джексону було на роду написано бути генієм, але написані ними для нього пісні не лише принесли славу, а й водночас зробили життя Майкла нестерпним.

Найвідоміший сінгл того часу авторства Біллі Пола Me and Mrs. Jones у виконанні Майкла – став черговим музичним шедевром. Він завжди знав, яким хотів чути свій вокал, змалечку сидів поруч, коли звукорежисери зводили записи. Перша спільна платівка колективу зі студією Philadelphia International Records стала золотою, але на 50 місцях хіт-парадів. Другий альбом – провал.

Джексон все більше замислювався над тим, щоб бути головним і працювати зі своїм матеріалом, він прагнув більшого та розумів, що спів у групі обмежує його можливості.

Він відкладав свій вихід, бо розумів, як нелегко буде братам, але врешті-решт наважився. Світогляд батька Джозефа руйнувався, бо  The Jackson 5 була віддзеркаленням його омріянного уявлення про щасливу сім'ю, її існування, на його думку, мало бути важливішим за інтереси кожного.

Для подальшої співпраці Джексон обирає американського композитора, аранжувальника та музичного продюсера, багаторазового лауреата премій Grammy в 70 номінаціях Куїнсі Джонса. Від особистості його він був у справжньому захваті, бо той записував найперших – Френка Синатру, Еллу Фіцджеральд, Діну Вашингтон. Як свідчить легенда, Майкл звернувся до нього з питанням, в кого той порадить записати новий альбом, Куїнсі відповів, що сам би важав за щастя з ним попрацювати.  Усе склалося. Джонсон виконував для Майкла роль не лише продюсера, а справжнього батька, яким не зміг стати Джозеф, щирість проявів і взаємин споріднювала їх міцно та довірливо. Демо-записи пісень, які приносив йому Майкл, вже були готові до випуску в продаж, Куїнсі це розумів і захоплювався талантом Джексона, в них склалися чудові стосунки.

O n the wall – один з найкращих альбомів в історії музики, неповторна якість аранжировок і звучання, Куїнджі додав духові, перкусії та барабанні ритми, під які Майкл зміг танцювати. Це був момент істини , справжній альбом хітів. У цих пісень просто не було шансів лишитися непоміченими.

Здавалося б, краще вже нікуди, але Майкл завжди був невдоволений результами, прагнув неможливого. Джексон немов вивільнився, пружина, яку стільки років стримували, розпрямилася. Джерело натхнення було невичерпним, здавалося після цього успіху його вже нічого не зупинить. Все неможливе ставало можливим.

Далі був Thriller (1982) – найбільш продаваний в історії американської музики, який приніс вісім  Grammy, потім Bad (1987) перший альбом, що випустив п'ять сінглів номер один в американському чарті Billboard Hot 100, потім Dangerous (1991) і HIStory (1995).
Цікаво, що Джексон сперечався з Куїнджі щодо кількості продажів Thriller, мріяв стомільйонними цифрами, але навіть не міг передбачити мільон продажів на тиждень. Він буквально врятував мережу Tower Records від розорення. Загальний наклад перевищив 100 мільйонів копій. Цей недосяжно великий стандарт не перевершено й досі.
Здавалось, джерело натхнення невичерпне, він досяг того, що під силу лише великим, прагнув бути кращим і став. Поруч були вірні прихильники, щастям яких заряджався.
У 1979-му на 25 річчя Motown Records публіка вперше побачила його «місячну» ходу. Майкл вважав, що це був його найкращий концерт, очевидці та історики музики згодні. Щастя бачити народження по-справжньому першої зірки охоплювало всіх.
Джексон ніколи не був самозаспокоєнним, його не полишало питання, що роблять його улюбленці для того, щоб бути популярними. Йшлося, на хвилиночку, про Фреда Астера, Джеккі Вілсона, Джеймса Брауна. Він приглядався, просівав їхній досвід крізь власний і лишав свій золотий пісок. Він був справжнім режисером свого шляху. Розум і інтуїція завжди допомагали йому зробити в музиці вірний вибір, саме тому успіх ставав таким довготривалим.
Він вважав, що чималим талантом артиста справити велике враження, не менш значно, ніж мистецтво. Розуміння іконоборчого історичного значення – теж історія про MJ. Що перше ви уявляєте, коли промовляєте його ім'я, крім «місячної» ходи? Так, улюблений ним з дитинства капелюх з крисами та рукавичку у валізі, що стають сценічними маркерами генія.
Переймається Джексон і зовнішнім виглядом, дається взнаки давня хвороба шкіри, до того ж, для хлопчини з чорного кварталу завжди важливе бажання подобатися білим, а тому виглядати якомога краще. Перша пластична операція в 1978. Згодом, коментуючи постійний троллінг і звинувачення з цього, він відповість: «Пластичну хірургію створили не для Майкла Джексона, до неї звертаються багато років, чому ж мені дістається більше за всіх?».
1984-й, зйомки реклами Pepsi, режисер або продюсер вимагає додатковий дубль, горить та сяє піротехніка, Майкл спускається сходами, раптом зверху палаючи іскри, які потрапляють на його залаковану зачіску, миттєве загоряння голови, тяжка операція з пересадки шкіри. Потім ще, ще і ще…
Медичному центру в Каліфорнії, який лікував його опіки, Майкл Джексон пожертвує $1,5 млн. На знак подяки Медичний центр Бротмана назве опікове відділення «Опіковим центром Майкла Джексона».
Непомірна оплата за трагічну залежність від знеболювальних і початок незворотного вбивчого шляху…

Відкритий, доброзичливий, беззахисно-дитячий. Володар чотирьох нагород Black Gold Awards , найкращий з людей за версією друзів, має улюблене бешкетування – кидатися желатиновими цукерками.
Він живе у маєтку Neverland за 200 км від Лос-Анджелеса, ранчо перетворено на парк розваг із контактним зоопарком, американськими гірками, залізницею, ігровими автомобілями, колесом огляду та каруселлю. Назву маєток отримав від назви вигаданого місця, де живе улюблений казковий персонаж Майкла – Пітер Пен. Мешканці контактного зоопарку – лами Лола та Луї, ручний пітон, шимпанзе Бабблз і подаровний Елізабет Тейлор слон Циган. Майкл більш за все любив дітей і тварин. Площа ранчо майже вп'ятеро перевищує площу князівства Монако. За даними журналу Forbes, у 2022 році маєток купив мільярдер Рон Беркл за $22 млн.
Уперше титулом Тhe king of pop за кар'єрні досягнення Майкла нагородила Елізабет Тейлор в 1989 на церемонії Soul Train Music Award. Три роки потому під час турне західним узбережжям Африки на Березі Слонової Кістки мешканці вирішили присудити Майклу титул короля Сані. Вождь племені дав йому ім'я Майкл Джексон Амаламан Анох. Було підписано документи, які підтверджували офіційне визнання королівського титулу Джексона.
Безліч друзів серед акторів і зірок шоу-бізу – Корі Фельдман, Джейн Фонда, Маколей Калкін та Міла Куніс, Мадонна, Едді Ван Хален, Пол Маккартні, Квінсі Джонс, Урі Геллер, Уітні Хьюстон.
У 1990-му продюсером американської кінопремії виступив Девід Гест. Джексона нагороджено премією «Найкращий музикат десятиріччя».
Він став одним із найбагатших артистів світу. Його статки оцінювалися в сотні мільйонів доларів. Він власник прав багатьох відомих музичних творів.
Здавалося б, вже краще не буває, але геній – це споконвічно заздрість і закомплексоване бажання самоствердження нікчемності. Асексуальність, довірливість, бажання допомагати та щира любов до дітей – зіграли з Майклом фатальну справу. Зовсім скоро він це зрозуміє.

У 1993-му – перший юридичний розгляд і обвинувачення від людей, яких він сам впустив до свого життя, був з ними щирим і щедрим. Це був справжній шок, бо ніхто ніколи не думав про сексуальну приналежність Джексона. Співак розгублений і ображений: «Ось і роби людям після цього добро…». «Вони багато років з'ясовували який ти і врешті-решт повісили на тебе ярлик, – парирував Тед Девід. – Але ж все це суцільна брехня…». Джексон буквально вбитий 93-ма пунктами звинувачень.
Прокурор Снедан, який завдяки зірці двічі брудно позначить історію свого життя, вчепився в справу, немов бультер'єр. Причини такого вибору мишені незрозумілі й досі. Єдине, що було зрозуміло, хтось намагався отримати чималу фінансову вигоду з ситуації.
Проти Майкла виступає улюблена сестра Ла Тойя, вмотивована безпринципним бойфрендом, а пізніше – чоловіком Джеком Гордоном. Напевно, тоді вперше в житті Майкл відчув, що таке ненависть. Невластиве йому почуття. Є речі, які неможливо робити нізащо, тим більше, коли мова йде про рідних і близьких. Це був, немов удар під дих, низький і жорстокий. Всі інші члени родини підтримали та стали на його захист.
Запланована перевірка сестри на детекторі брехні в Мадриді в теле-шоу не сталася, бо в останню мить вона підняла ціну від $10 тисяч до $100, розуміла, інакше наклеп відкриється.
Ганебний обшук Neverland за участі десятків поліціянтів, процедура з роздяганням догола та фотозйомка – все це, за зізнанням Джексона, було найбільшим приниженням, крізь яке довелося пройти та відчути. Він просто не міг повірити, що закон дає право на такі дії.
Прямий ефір, де Майкл звертається з проханням зупинити цей шабаш і дочекатися слів правди. Він не збирався нічого сплачувати: «Я хотів боротися за правду, але адвокати вмовили мене підписати цю фінансову угоду» . Інакше, казали, потрібно преривати гастролі, сплачувати величезні збитки. Друзі попереджали, відкуплятися не можна, бо вирішать, що він винен, але Джексон так втомився, що йому було байдуже. Згодом він про цю фатальність пожалкує, та його буде бісити, що ця угода дала привід громадськості повірити в те, чого не було. Але тоді він просто хотів припинити страждання та психологічний тиск і моральний біль, які доєднувались до болю фізичного.
Невдовзі два шлюби, троє дітей – два сини та донька – Принц-Майкл, Принц-Майкл II, Періс-Майкл. Джексон завжди був «одружений» з кар'єрою, зіркова донька Елвіса Преслі – Ліза Марі, перша дружина, змиритися з цим не змогла. Друга – фанатка Деббі Роу, добра медична сестра та відданий друг, який його розумів – це не про любов. Джексон хотів дітей без одруження, матуся наполягла, що вони мають бути закононароджені. Третій син народився від сурогатної матері, особистість якої невідома.
У 2003-му нові звинувачення. До Джексона звернулися по допомогу хлопчині хворому на онкологію. Він допоміг, оселив юнака на його прохання та за згодою його батьків у своєму маєтку. Все було знову розіграно, немов по нотах. Як за дією чарівної палички з'явиться документальна стрічка Living with Michaеl Jackson британського журналіста Мартіна Башира. В ній ідеться саме про цього хлопчика в Neverland. Майкла попереджали про обережність, але він знову не міг повірити, що на його добро відповідатимуть шахрайською брехнею. «Мене звинувачують в тому, що я образив тих, кого більш за все ціную та люблю – дітей... Я переріжу себе вени, ніж ображу дитину» , – цитувала Майкла невтішна матінка. Майклові було занадто боляче, що це в принципі могло статися з ним. Титул Короля поп-музики виявся важкою ношею, усвідомлення того, що ти не можеш жити як всі люди, доводило до відчаю. Він відчував себе обдуреним, його знову підвели люди, яким довірився. Джексон скаржився Кетрін, що життя його скінчилося та він більше нікому не вірить: «Навіщо вони так вчинили зі мною ...вони ж вб'ють мене».
П'ятимісячний судовий процес. Поліція прокурори, мас-медіа – дух лінчування, справжнє цькування. І маріонетковий прокурор Снедан, готовий стати національним героєм за те, що знову збирався посадити до в'язниці невинного.
Адвокат Майкла – Томас Месереро постійно надавав журналістам докази невинності співака, але журналісти навіть на думали про це розповідати, тримаючи скандальні рейтинги програм. Тільки пізніше весь цей медійний натовп зрозуміє, що його цинічно використовували в черговій брехливій виставі.
Врешті-решт на суді було показано відео-спростування, зняте до того, як почався процес. У ньому родина хлопчика запевняла в форматі дифирамбів, як щиро та щедро їм допоміг Майкл. Будь-яка нормальна людина, знаючи, що такий запис існує, відмовиться звертатися до суду з обвинуваченням. Але не в цьому випадку колективного абсурдного судового шахрайства.
Процес набував фіналу, здавалося весь світ завмер в очікуванні рішення в справі генія. День вироку до крає був сповнений переживаннями, невідомість лякала. Майкл схожий на мерця. За всіма пунктами присяжні оголошують – не винен. Джексон навіть не розумів, що сталося. Місяці приниження, численних обшуків, напруги, страху за рідних дітей. Адвокат Томас Месереро шепотів йому на вухо: «Ти вільна людина, вільна!» . Майкл, здавалось, не чув, виснажений до дна. В його серці не було місця для переможної радості, настільки він був розчавлений.
Відтепер він остаточно розуміє, що закритої особистої території для нього не існує або вона неодмінно буде спотворена. «Брехня бігає спринти, але правда бігає марафони» . Так, Майкле, але після цього страшного процесу, ти вже не повернувся до свого маєтку, де «мешкав» Пітер Пен.
Королівська казка поступово добігала кінця, ігноруючи традицію добрих фіналів.

2009-го Джексон збирався дати серію концертів This Is It Tour у Лондоні. Майкл вважав, що підписує договір на десять виступів, а їх, завдяки спритним нечесним менеджерам, виявлялося пів сотні. 750 тисяч квитків розкуплено за чотири години. Відмінити нічого не можна. Виснажений Джексон поринає до підготовчого процесу.
25 червня стурбований голос викликає швидку, пояснює причину, відповідає на питання, багато формальних протокольних слів. Пронизлива байдужість моменту. Буденність, якщо не знати, що йдеться про зупинку серця  Майкла Джексона. Час втрачено. Реанімація не рятує.
На жаль, він ізолював себе від тих, хто міг сказати «ні» його бажанням, лікарі виконували будь яку забаганку, в тому числі щодо знеболювальних і навіть загального наркозу, для того, щоб артист просто міг заснути. «За інформацією журналу People, у 2011 році лікаря Джексона Конрада Мюррея визнали винним у ненавмисному вбивстві. Доведено, що він лікував Майкла від безсоння пропофолом, непередбачуваним і потенційно смертельним анестетиком, який спричинив смерть артиста».
Трагедія в тому, що поруч майже не було тих, хто був з артистом по справжньому чесним, тих, кому не були потрібні його гроші. Ця особливість моменту віддзеркалена в долях геніїв, на жаль, безвинятково.
У свою чергу, Джексон також не міг відповідати «ні», досконало поратися та контролювати фінанси, як, нариклад, той же Синатра.
«Протягом 2010 було продано близько 35 млн. копій його альбомів, співак «заробив» приблизно $2,1 млрд або половину від суми, яку отримав за життя. Його пісні вкотре стали лідерами продажів».
Колеги скажуть про удар під дих, один із найтрагічніших і скорботних днів в житті, про безцінні скарби спогадів, серед яких неможливо обрати улюблені, про те, що він подарував океан любові, людяності, добра, про те, що його не змогли вберегти, про пісні, виконані серцем, про найвидатнішого артиста в історії, про великий талант, який зустрічається раз на життя і що кращого нічого не чули й таких як він більше нема та не буде. Акцентують, що не меншим доведенним людству життєвим досягненням було його вміння допомагати іншим і це завжди приносило йому радість, яка, за смислом, була поруч з любов'ю до музики.
Він насправді найвеличніший в багатьох сенсах. Його багатомільйонна доброчинність визнана в усьому світові, а його життя – величний тріумф втілення американської мрії. Історія  хлопчини з провінції, який примусив світ впасти до його ніг, робив неймовірні речі, але не без помилок, людяна людина, яка хотіла зробити світ кращим, а його сценічний геній, нескінченна доброта, дружелюбність, безумовно варті взаємеої любові.
Усе так, але не полишає думка про позачасове відчуття провини перед справжнім генієм. Перш за все, мова про тих, хто був поруч, називав себе його друзями та невиправно байдуже не зберіг вічного «місячного хлопчика» від заздрості, вбивчих принижень і звинувачень, корисливих лікарів. Не закрив його беззахисне серце від руйнівної гравітації самотності. Серце, для якого головним омріянним займенником завжди лишалося – «МИ», теплом та ніжністю якого Майкл так щедро обдаровував цей недосконалий світ, бо завжди щиро вірив в те, що зможе зробити його кращим.
Володар унікального голосового діапазону від ніжного фальцету до потужних високих нот, виконавець, який з'являвся на сторінках Книги рекордів Гіннеса майже сорок разів, рекордсмен найбільших продажів альбомів і найбільшої кількості нагород, концерти якого збирали сотні тисяч людей – Michael Jackson в «Території особистості».

Олена Ємельянова

«Я завжди хотів створювати музику, яка впливатиме на наступні покоління і надихатиме їх. Ну, насправді, кому цікаво бути смертним?».

« Я думаю, що в наступному столітті ми дізнаємося, що в сміхові є щось магічне. Коли в мене депресія і я чимось засмучений та пригнічений, я змушую себе сміятися, і намагаюся думати про щось веселе і мені стає легше. Я думаю, в цей момент в душі відбувається якась хімічна реакція. Мені правда стає легше, і я змушую себе усміхнутися.
Я вперше побачив посмішку Принца (син – пр. авт.) і з нами був мій маленький кузен, він видавав якісь звуки і посміхався, і це було настільки хвилююче – побачити, як син усміхається. Його тільки привезли з пологового будинку, йому було всього два дні. У мене очі наповнилися сльозами, це було так зворушливо, тому що він реагував, і між ними двома встановився контакт. Це було чудово. Я люблю це. О, Господи, як я люблю сміятися!».

«Я чорний американець. Я пишаюся своєю расою. Я пишаюся тим, хто я є».

«Я раб ритму. Я, як палітра. Я танцюю так, як відчуваю цієї секунди. Якщо ти починаєш розмірковувати, то все, ти – труп. Виступати – це не про розум, це про почуття».

«Якщо більшість людей вважає щось неправильним, це не обов'язково так».

«Я ніколи не буваю до кінця задоволений чимось. Я перфекціоніст, це частина мене, я навіть..., намагаюся не дивитися на себе в дзеркало».

«Якщо всі мешканці Голлівуду, які робили собі пластичні операції, покинуть місто, то там нікого не залишиться».

«Я люблю бути активним, люблю творчість, я постійно зайнятий різними піснями, різними ідеями, я шукаю те, що буде цікаво в майбутньому, звук завтрашнього дня. Музика постійно змінюється, хвилина за хвилиною, і дуже важливо не стати "старим капелюхом"».

«Я досі не впевнений, чи знаю я щось напевно».

«Я не можу просто пройтися вулицею, сходити в Діснейленд, погуляти в парку, тому що відразу навколо мене збираються натовпи. Тому я вирішив створити Neverland – свій власний світ, прихований воротами. Все, що я люблю і все, що мені подобається, знаходиться там».

«Я шукатиму свою зірку, доки не знайду її. Вона схована в ящику невинності, загорнута в шарф подиву».

«Якщо ви хочете зробити світ кращим, подивіться на себе і змініть його». https://www.pinterest.com/pin/25051341671384591/

https://www.pinterest.com/pin/262123640806895814/

22.10.2025


Замовити літературу можна за посиланням

Дивіться більше матеріалів:  https://www.libr.dp.ua/punktyr_bibl.html