Забужко О.С. І знов я влізаю в танк...
Забужко О.С. І знов я влізаю в танк...: вибрані тексти 2012–2016: статті, есе, інтерв’ю, спогади / О. С. Забужко; худож. В. Гавриш.– Київ: Комора, 2016.– 413 с.
«По нас весь час «стріляють» невидимими кулями»
, – так зауважує Оксана Забужко в збірці публіцистики «І нову я влізаю в танк». Це вибрані тексти 2012–2016 років, статті, есе, інтерв’ю, спогади. Через оптику авторки зрозумілими стають багато аспектів, які було важко усвідомити раніше. Заглибленість у події, зацікавленість історією України, політичними та літературними процесами України Оксани Забужко висвітлює багато важливих тем.
Збірка видана до повномасштабного вторгнення росії, і з погляду цього зрозуміло, який світ був наївний, непідготований, заскочений. Вважалося що епоха «гарячої фази», з кров’ю, з розбомбленими містами пішла в минуле і почалась епоха «розбомблених мізків», «війн тонкого плану». Але росія виявилась нахабнішою, і поряд з інформаційною, гібридною, психологічною війною почала повномасштабне вторгнення. Збірка розповідає, як Європа, зачарована «прекрасною добою» перед Другою світовою війною «проспала» ту війну і була не готова до нової війни, не вивчила уроків про механізми створення тоталітарних режимів, механізмів дегуманізації суспільства, і по-справжньому за своє майбутнє так і не злякалась і не підготувалась знову до наступної війни.
Статті, есе, спогади Оксани Забужко показують, як відбувався процес відбілювання, перелицювання живої пам’яті про радянську історію в Європі, де порівняння НКВД із гестапо, або називати СРСР «імперією зла» стало непристойністю. Розповідається, як «Європа мовчала» і не встигла помітити, як почав порядкувати в Європі та світі російський «новий порядок», не вірили в розповіді про тоталітарні практики над поневоленими народами, не вірили, що ці народи саме поневолені, а не добровільно перебувають в «союзе нерушимом». Європа, світ допустили, щоб росія (влада і населення) повірили, що вони не «твари дрожащие», а «право имеют» на соціальний експеримент з негативної селекції та знищення народів, на безкарне «приростание земель русских». Ось і не сприйняли серйозно Жириновського про «мити чоботи в Індійському океані». А це був саме початок. Потім почали в «світобудові переставляти меблі», а світ був «глибоко стурбований». А потім «колаборація, прийнята дідами за національний консенсус, вбиває внуків».
Ви, наприклад, знали чому в деяких сім’ях батьки на кухні писали записки один одному, а прочитавши їх, без слів спалювали?
Чому не буває незалежної держави без незалежних громадян?
Чому поміж так званою «політичною елітою» й освіченим класом в Україні прірва?
Чому так званий «Дом Булгакова» не є будинком Булгакова?
І чому треба забути фразу, що «незалежність нам дісталась задурно» . Бо за те, що «дісталось задурно» , на смерть не стоять.
Також Оксана Стефанівна радить передивитися фільми «Пропала грамота» та «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Приємного читання та перегляду.
Збірка видана до повномасштабного вторгнення росії, і з погляду цього зрозуміло, який світ був наївний, непідготований, заскочений. Вважалося що епоха «гарячої фази», з кров’ю, з розбомбленими містами пішла в минуле і почалась епоха «розбомблених мізків», «війн тонкого плану». Але росія виявилась нахабнішою, і поряд з інформаційною, гібридною, психологічною війною почала повномасштабне вторгнення. Збірка розповідає, як Європа, зачарована «прекрасною добою» перед Другою світовою війною «проспала» ту війну і була не готова до нової війни, не вивчила уроків про механізми створення тоталітарних режимів, механізмів дегуманізації суспільства, і по-справжньому за своє майбутнє так і не злякалась і не підготувалась знову до наступної війни.
Статті, есе, спогади Оксани Забужко показують, як відбувався процес відбілювання, перелицювання живої пам’яті про радянську історію в Європі, де порівняння НКВД із гестапо, або називати СРСР «імперією зла» стало непристойністю. Розповідається, як «Європа мовчала» і не встигла помітити, як почав порядкувати в Європі та світі російський «новий порядок», не вірили в розповіді про тоталітарні практики над поневоленими народами, не вірили, що ці народи саме поневолені, а не добровільно перебувають в «союзе нерушимом». Європа, світ допустили, щоб росія (влада і населення) повірили, що вони не «твари дрожащие», а «право имеют» на соціальний експеримент з негативної селекції та знищення народів, на безкарне «приростание земель русских». Ось і не сприйняли серйозно Жириновського про «мити чоботи в Індійському океані». А це був саме початок. Потім почали в «світобудові переставляти меблі», а світ був «глибоко стурбований». А потім «колаборація, прийнята дідами за національний консенсус, вбиває внуків».
Ви, наприклад, знали чому в деяких сім’ях батьки на кухні писали записки один одному, а прочитавши їх, без слів спалювали?
Чому не буває незалежної держави без незалежних громадян?
Чому поміж так званою «політичною елітою» й освіченим класом в Україні прірва?
Чому так званий «Дом Булгакова» не є будинком Булгакова?
І чому треба забути фразу, що «незалежність нам дісталась задурно» . Бо за те, що «дісталось задурно» , на смерть не стоять.
Також Оксана Стефанівна радить передивитися фільми «Пропала грамота» та «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Приємного читання та перегляду.
Ірина Прокопенко, головна бібліотекарка відділу періодики ДОУНБ
02.07.2025
Посилання на книгу в каталозі:
Спецпроєкт
