Студенту на замітку. Реферат: Навчання дітей з аутизмом комунікативних навичок

Навчання дітей з  аутизмом  комунікативних навичок

У корекційно-виховній та психолого-педагогічній роботі з дітьми, які мають аутистичні порушення та, як наслідок, характерні для аутизму порушення мовленнєвого розвит­ку, надзвичайно важливого значення набуває дотримання принципів індивідуального і диференційованого підходу, що випливає із поліморфної природи аутистичних розладів та різноманітності проявів даного порушення. Індивідуаль­ний підхід до кожної дитини передбачає врахування ступе­ня і якості порушення чи збереження тих чи інших функцій поряд з орієнтацією на вікові та індивідуальні характероло­гічні особливості в поєднанні з активним використанням ін­тересів і захоплень дитини.

До основних складових мовленнєвої активності нале­жать мотивованість, ініціативність та змістовність.  Прояв мотивованості як компоненту мовленнєвої активності

вбачається у наявності достатнього мотиву для вступу у спіл­кування з оточуючими людьми, відповідаючи на запитання і, у свою чергу, ставлячи запитання з метою отримання від­повіді, у здатності до діалогічного мовлення. Тобто це без­посередньо наявність бажання спілкуватися, обмінюватися думками, враженнями, емоціями.

У якості ініціативності мовленнєвої активності роз­глядається здатність до монологічного мовлення як показ­ник того, що у дитини є ініціативність до використання у процесі спілкування саме усного мовлення, а не інших засо­бів комунікації на кшталт жестів, піктограм, комунікатив­них карток тощо. Іншими словами, це здатність проявити ініціативу в спілкуванні, почати комунікацію.

Змістовність мовленнєвої активності визначається наповненістю активного усного мовлення доступними дити­ні мовними одиницями (словами, словосполученнями, фра­зами, реченнями), а також, враховуючи особливості мовлен­нєвого розвитку дітей з аутизмом, звуконаслідуваннями, звукокомплексами, лепетними словами та вокалізаціями.

Тобто це ті засоби мовлення, за допомогою яких дитина може спілкуватися.

У дитини з аутизмом зазначені компоненти мовленнєвої активності можуть знаходитися на різному рівні розвитку. Наприклад, у дитини може бути достатньо добре розвинене мовлення, вона здатна користуватися поширеними речення­ми, але вона не вміє ініціювати спілкування. У іншої дити­ни може бути розвинене бажання спілкуватися, але вона об­межена у використанні слів та фраз і здатна користуватися лише звуками та лепетом. Ще одна дитина здатна проявляти ініціативу і має достатній словниковий запас, але її спілку­вання зводиться лише до довготривалих монологів на одну й ту саму тему, що їх неможливо перервати. Таких прикладів можна навести безліч, адже комунікативні порушення при аутизмі зустрічаються в різних варіаціях. Об’єднує їх те, що без спеціально організованої корекційної роботи, що перед­бачає створення комунікативно-мовленнєвого середовища, що на різних рівнях життєдіяльності дитини забезпечує по етапне формування і розвиток комунікативної та мовленнє­вої активності, дитина самостійно та спонтанно достатнім рівнем мовлення та комунікації не оволодіє. Унаслідок спе­цифічних особливостей у розвитку таких дітей моделі взаємо­дії, що прийняті в суспільстві, мало відповідають внутрішнім потребам дітей з аутизмом; а способи взаємодії, що їм доступ­ні, можуть бути незрозумілими або неприйнятними для ото­чуючих. Тому взаємодію з дітьми, які мають аутистичні по­рушення, не прийнятно зводити до звичайних традиційних стандартних ситуацій навчання. Планування і проведення корекційних занять з кожною окремою дитиною має вра­ховувати індивідуальні особливості розвитку даної дитини.

Навчання дітей з аутизмом комунікативних навичок повинно орієнтуватись на:

- індивідуальний підхід (для кожної дитини необхідно розробляти окрему програму, добирати відповідні завдання, підбирати методи та методики);

- системність (потрібна розроблена система певних послідовних корекційних, розвивальних, навчальних, ви ховних заходів з прогнозуванням їхніх можливих наслідків на дитину);

- систематичність (розвиток комунікативних навичок, як і будь-яких інших, виявить результативність лише за умови повторюваності виконання необхідних вправ у певній послідовності та системі);

- повторюваність (для кращого та міцнішого засвоєння будь-яких знань, умінь та навичок необхідне їх повторення в достатній кількості);

- цілісність (вправи та завдання повинні підбиратися та виконуватися не відірвано одне від одного, а в певній сукупності, що складає цілісну навичку чи систему знань);

- стимулювання/мотивування (важливо підтримувати інтерес дитини до взаємодії з дорослим та виконання його прохань, завдань, інструкцій, що можливо через інди¬відуально підібрані стимули та мотиви дитини);

- гнучкість (працюючи з дитиною, яка має порушення психофізичного розвитку, важливо вміти одне й те саме завдання запропонувати в різних варіаціях, гнучко реагувати на позитивні чи негативні реакції дитини, змінювати план та наповнення заняття таким чином, щоб це позитивно впливало на досягнення поставленої мети);

- перевірка (діти з аутизмом інколи не одразу демонструють засвоєні знання, уміння та навички, а інколи забувають уже засвоєне, саме тому необхідною є постійна перевірка засвоєного);

- закріплення (навчаючись, ми надбудовуємо нові знання на «фундамент» старих, актуалізація та закріплення наявних знань, умінь та навичок дає можливість зберегти їх у довготривалій пам’яті та довести до автоматизму за необхідності);

- поступове ускладнення (занадто легкі завдання викликають нудьгу і відволікання, занадто складні — напруження і відволікання, тому ускладнення завдань повинно відбуватися лише за умови, що дитина опанувала попередній етап та здатна засвоїти наступний);

- ситуація успіху (дитині важливо бути успішною, важливо справлятися з висунутими вимогами, важливо чути щиру похвалу, тому необхідно час від часу давати їй такі завдання, які вона точно виконає).

Базима, Наталія Валентинівна. Розвиток мовлення дітей з аутизмом / Н. В. Базима. - Київ: Літера ЛТД, 2019. - 144 с.